Mennonite
                    ArchitectureSchoenwiese


Mennonite Centre Homepage  Title page   Introduction  Chapter 1Chapter 2Chapter 3Chapter 4Chapter 5Chapter 6Chapter 7Chapter 8, Chapter 9, Chapter 10Chapter 11, Chapter 12, Chapter 13, Chapter 14, Chapter 15, Chapter 16, Chapter 17, Chapter 18, Chapter 19


Колонія Мемрик
Розділ 15
Загальний огляд
Колонія Мемрик була започаткована в 1884 р., коли  общини Гальбштадту та Гнаденфельду з колонії Молочна вирішили спільно придбати 12 000 десятин земельних угідь у районі Бахмута Катеринославської губернії. Земля, за яку меноніти заплатили 600 000 рублів, була куплена у двох поміщиків –Котляревського та Карпова. Меноніти зобов’язалися повністю розрахуватися за землю упродовж восьми років. Нові угіддя знаходились 200 км на схід від колонії Хортиця на березі річки Вовчої, маленької притоки Самари, яка впадала у р. Дніпро. Більша частина нової території межувала з українським селом Галицинівка, менша – з Олексіївкою. На півдні землі нової колонії були досить гористими, але було також кілька порослих лісом низин, які знаходились біля рік. Цей ліс забезпечував колоністів дровами та будівельними матеріалами. Ділянки, де не росли дерева, використовували під пасовища. Земля лежала у степовій зоні і відзначалася родючістю. Мешканці нової колонії збирали набагато вищі врожаї, ніж у колонії Молочна. Через північно-східну частину території проходила Катеринославська залізнична колія. Найближчою станцією була Желанна.
Ще перед від’їздом з Молочної селяни самостійно об’єдналися у села. 303 родини розселилися у 10 селах. Мешканці трьох селищ (Мемрик, Марієнорт, Карпівка) отримали по 60 десятин землі, інших семи осередків – по 30 десятин. Більшість сіл були забудовані у напрямку з півночі на південь: вітри у цьому напрямку дули нечасто, відтак зменшувалася небезпека пожежі. Села розташовувались переважно у неглибоких долинах струмків, що впадали у річку Вовчу. В 1922 р. було утворене ще одне село – Долинівка.
Традиції Молочної щодо розмірів будинків та подвір’їв були запроваджені у своїй дочірній колонії. Ті родини, які мали 60 десятин землі, повинні були розмістити подвір’я на 1,5 десятинах та розбити город завширшки 85 м. Ті, хто отримав 30 десятин, мусили виокремити одну десятину під подвір’я, а город мав бути завширшки 64 м, у той час як розмір будинку дорівнював розміру 12,8 м х 8,5 м х 2,4 м. Відповідно до вимог, стіни слід було будувати з випаленої цегли або каміння, а дахи покривати черепицею або ґонтом. У перші роки існування колонія Мемрик адміністративно підпорядковувалася Молочній, але в 1888 р. колонія перейшла під контроль волосної адміністрації Галицинівки. Колоністи продовжували добиватися незалежного управління, але лише в 1921 р. радянська влада погодилася на створення у колонії власної адміністрації.
Перші роки були нелегкими, і поселенці часто затримували виплату грошей за землю, яку вони мали повернути материнській колонії. В 1888 р. материнська колонія сама оплатила закладну за землю одному з банків м. Харкова, тим самим позбавивши переселенців незалежності. Удруге землю заклали у тому ж банку вже в 1900 р. Поступово колоністи набували досвіду, землеробство давало прибутки, почали розвиватись промисловість та торгівля. Особливо швидкими темпами в колонії розвивалось борошномельне виробництво. У поселеннях працювало як мінімум 5 парових млинів та фабрика сільськогосподарських машин. Були спроби відкрити на території колонії вугільні шахти. В 1914 р. кількість населення колонії зросла до 3 500 осіб.
Колонія успішних землевласників та підприємців постраждала під час революційних подій.  Багато селян було вбито, приватну власність розкрадено або знищено. Пізніше подібні страждання принесла й Громадянська війна, а за нею – голод. В 1930-х роках багато менонітів з Мемрика було відправлено до таборів, а землю колишньої колонії поділили між трьома колгоспами. Кілька менонітських родин, що зуміли вижити за часів лихоліття, виїхали до Німеччини в 1943 р. Незважаючи на всі ці випробування, у наш час ще можна знайти багато матеріальних свідоцтв перебування менонітів на цій землі.
Список селищ колишньої колонії Мемрик:Наступні поселення вважалися частиною колонії Мемрик:

Назва селища

Інша назва поселення

Сучасна назва

Бандорф (1885) 

Орлове

Орлівка

Вальдек (1885)


Лісівка

Долинівка (1922)


Долинівка

Ебенталь (1885)


Миколаївка

Карпівка (1885)


Карлівка

Котляревка (1885)


Михайлівка

Марієнорт (1885)


Калинове

Мемрик (1885)


Мемрик

Міхельсгейм (1885)


Михайлівка

Нордгейм (1885)

Мар’янівка

Мар’янівка

Олександергоф (1885)

Олександрівка

Галицинівка


Назва поселення

Інша назва 

Сучасна назва

Олександерполь (1888)



Оссокино (близько 1895)


Очеретине


Бандорф
Бандорф був заснований у 1885 р. Від часу свого створення село містилося на західному березі ріки Желанної, що за кілька кілометрів від залізничної станції. Схема розташування будівель  села була  типовою для колонії.  Бандорф мав єдину вулицю, з обох боків забудовану садибами. Тут було засновано 28 господарств. Кожна родина отримала по 30 десятин землі. У власності села налічувалось 840 десятин землі. Бандорф добре забезпечувався водою та мав родючі  чорноземні землі. Бандорф був одним з перших селищ колонії, яке досить швидко досягло високого економічного рівня. В 1887 р. тут збудували школу. На південній окраїні села працював вітряний млин. У центрі – механічний млин-січкарня. В 1903 р. Д. Шрьодер та П. Редігер збудували  паровий млин. Він приносив великі прибутки, оскільки містився поблизу станції. Село постраждало за часів Громадянської війни. Одного дня сталася трагедія, коли шістьох мешканців було вбито. В 1894 р. назва села змінилася на Орлове. Нині воно також відоме під цією назвою. До сьогоднішнього дня збереглося кілька менонітських споруд.
1. Будинок Копа
Хоча будинок був збудований з цегли, фронтони були покриті вертикальними дерев’яними дошками. Серед типових декоративних деталей, що збереглися до наших  часів, слід указати на цегляний поясок та вертикальні замкові перемички над вікнами. Вікна мають прості і дерев’яні рами, а дах покритий шифером. Будинок нині використовується як житловий.
Вальдек
Село Вальдек засноване у 1885 р. Тут було утворено 40 господарств розміром по 30 десятин землі. Загалом село володіло 1 200 десятинами землі. Садиби мешканців стояли вздовж головної вулиці по обидва її боки. Особливості розміщення села підказали його назву – Лісовий Кут. Родини, що оселилися на цій землі, були різного рівня заможності – від бідних до досить багатих, і власне перші будинки зводилися відповідно до можливостей їх хазяїв. Перші врожаї були низькими, але на родючій землі згодом почала добре родити озимина, а продаж молока та фруктів забезпечував постійний дохід. Вода знаходилась глибоко, але мешканці викопали громадський колодязь та провели від нього труби до кожної оселі. Таким чином господарства отримували питну воду. Уся система водопостачання коштувала 11 000 рублів. У 1886 р. в селі збудували школу, а через шість років на її місці звели більшу за розміром шкільну споруду. На краю поселення містилася велика фабрика сільськогосподарських машин (Ю. Легіна). В 1894 р. назва селища була змінена, і в російськомовному варіанті воно іменувалось Лєсовка (Лісівка). Після 1930 р. селище стало частиною колгоспу ім. Карла Маркса. Під час Другої світової війни Вальдек майже не постраждав, і дотепер у ньому збереглося багато старих менонітських споруд.
1. Сільська школа
Школу збудували у 1892 р. Великий будинок був розташований паралельно до вулиці. Його зовнішні стіни були  цегляними  та мали легкий декор. Автентичний дах був вкритий зеленими металічними пластинами. До наших днів збереглися лише стіни, вкриті штукатуркою.
2. Фабрика Юліуса Легіна
Фабрика була заснована в 1895 р. Юліус Легін купив велику будівлю майже збанкрутілої майстерні і, започаткувавши на її місті фабрику, почав виготовляти сільськогосподарські машини різного типу, включаючи плуги та віялки. У 1914 р. річний дохід підприємства становив 150 000 рублів. Центральну будівлю фабрики зведено у 1908 р. Її цегляні стіни були вкриті ліпниною. Великі арочні вікна пропускали у приміщення виробничих цехів багато світла. Автентичний дах був вкритий черепицею, яку згодом замінили на шифер. На вулиці при вході досі збереглися ворота-стовпчики. Сьогодні у приміщені колишньої фабрики розмістилася зварювальна майстерня.
Долинівка
Село засноване у 1922 р. відповідно до здійснюваної більшовицькою владою земельної реформи. До Долинівки переїхало 15 молодих родин. Вони насадили тут великі чудові сади, виноградники, та утворили огорожі з шовковиці. Розмістилося село у долині на захід від села Вальдек. Садиби стояли по один бік від головної вулиці. Невдовзі село почало процвітати, досягаючи успіхів у сільському господарстві, шовківництві та вирощуванні фруктів. У 1930-х роках воно зрівнялося в досягненнях з іншими селами колонії. Згодом Долинівка стала частиною колгоспу ім. Карла Маркса.
Ебенталь
Село Ебенталь засноване разом з іншими у 1885 р. Воно налічувало 30 господарств, кожне з яких мало  по 30 десятин землі. Загальна площа сільських угідь становила 900 десятин. Перші адаптаційні роки виявились для колоністів  нелегкими. Земля, яку раніше не обробляли, була кам’янистою, твердою та сухою.  Не отримуючи прибутків,  селяни будували дешеве та просте житло. Нелегкою справою став пошук води. Лише після кількох невдалих спроб поселенці змогли викопати дешевий громадський колодязь. З часом ситуація поліпшилася, і кожний мешканець міг мати власний колодязь. Першу школу звели у центрі села в 1888 р., а в 1922 р. вона стала середньою школою. На північній окраїні поселення працював вітряний млин. У 1894 р. російська влада змінила назву Ебенталь на Миколаївку. До сьогоднішніх днів залишилися споруди, збудовані менонітами.
1. Будівля середньої школи
Середню школу заснували у 1920-х рр. Спочатку в школі нараховувалось 30 учнів, які навчались у двох класних кімнатах. Згодом у селі збудували більшу будівлю на 10 класних кімнат. Таким чином, Ебенталь став головним культурним центром  за радянських часів. Після розбудови школи у ній навчалося 900 учнів у дві зміни. Однак невдовзі школа перейшла під контроль радянської держави. Споруда кілька разів перебудовувався, було зроблено кілька добудов. Дах з часом замінили на шифер. Незважаючи на зовнішні зміни, усе ще проглядається автентичний цегляний декор на стінах будинку. Сьогодні в будинку розмістився магазин.


Карпівка
Село Карпівка після заснування налічувала 21 фермерське господарство. Кожна родина могла придбати по 60 десятин землі. Таким чином, загальна площа сільських угідь налічувала 1 260 десятин. Карта села 1884 р. свідчить про те, що садиби розміщувалися тільки по один, східний бік вулиці, що вела до ріки Вовчої. Село дістало свою назву на честь  поміщика Карпова, який продав менонітам свою землю. У перші роки після переселення  меноніти мешкали у будинках, які належали Карпову. Перший рік був неврожайним, але вже наступного року селяни зібрали дуже непоганий урожай.
Маючи гарні сади та розмістившись близько до такого великого промислового центру, як Юзівка (пізніше Сталіно, тепер Донецьк), де можна було збувати товар, село швидко розбагатіло. В 1887 р. у селі збудували школу, а в 1895 р. поблизу села Карпов започаткував вальцевий  млин. Млин згорів під час пожежі 1899 р. Пізніше Г. Петкау не лише відбудував, але й з часом значно розширив будівлю. В 1927 р. (під час будівництва греблі) частина села, включаючи млин, була затоплена. Радянська влада назвала село Карлівкою, на честь Карла Маркса. Споруда школи  була зруйнована, але до нашого часу збереглося кілька менонітських будинків.
Котляревка
Село Котляревка було засноване в 1885 р. У ньому розмістилося 37 фермерських господарств, кожне з яких мало по 30 десятин землі. Загальна площа сільських угідь становила 1 110 десятин. Котляревка  розташувалась неподалік від містечка Селидове, а свою назву дістала від прізвища попереднього власника землі – поміщика Котляревського. На західній окраїні села було невелике озеро, за яким розмістилося село Міхельсгейм. Озеро забезпечувало села питною водою та рибою. Садиби будували з двох боків вулиці. Перші роки пристосування були такими складними для селян, що мешканцям доводилось навіть звертатися за допомогою до колонії Молочної. Але завдяки родючому чорнозему працьовиті меноніти швидко поліпшили економічну ситуацію.
Село мало свою школу, цегельню та паровий млин, які розташовувались у західній частині Котляревки. Пізніше, за часів радянської влади, у приміщені млина організували майстерню з ремонту сільськогосподарської техніки та тракторний двір. Меноніти також заклали невелику шахту, але на видобуток вугілля не вистачило капіталу, і шахту довелося закрити. У 1898 р. в селі збудували нову споруду Церкви Братських менонітів, а в 1918 р. заснували середню школу, яка деякий час функціонувала в приміщенні церкви. Сьогодні село називається Михайлівка. Тут все ще можна зустріти пам’ятки перебування у селі менонітського населення
1. Будівля Церкви Братських менонітів
Одразу ж після заснування нової колонії церква почала діяти як філіал Церкви Братських менонітів у Рюкенау. В 1887 р. громада налічувала 52 віруючих. Спочатку богослужіння відправляли у приватних будинках, але пізніше громада купила великий будинок у східній частині села разом з однією десятиною землі. Отримати дозвіл влади на відкриття церкви було нелегкою справою, але врешті-решт це вдалося зробити, і в 1897 р. розпочалося будівництво нової споруди. Церква мала розміри 22 на 10,6 м. У ній могло поміститися до 800 осіб. В 1900 р. громада стала незалежною, а шість років потому вона збудувала ще один будинок на церковному подвір’ї. З обох кінців нового будинку розмістилися великі зали, а поміж ними – невеликі кімнати. В 1929 р., після закриття церкви у с. Калиновому, громада тієї церкви приєдналась до Котляревки. Але згодом радянська влада заборонила богослужіння і розмістила у колишній церковній будівлі контору колгоспу. Нині від церкви залишились лише фрагменти фундаменту.
2. Менонітський будинок
Житловий  будинок було збудовано з цегли, а стіни були прикрашені декоративним паском, цегляними пілястрами та обрамуванням навколо вікон. Фронтон викладено орнаментом з дерев’яних дощок. Споруда збереглася у доброму стані. Стіни пізніше були помальовані синьою та білою фарбами, вирізняючи кольором пілястри та віконні рами, фронтон – темно-зеленою, а автентичний дах замінено на шифер.
Марієнорт
Село засноване у 1885 р. У ньому розмістилося 21 фермерське господарство з наділом у 60 десятин кожне. Загальна площа сільських угідь становила 1260 десятин землі. Садиби стояли по обидва боки від головної вулиці. Перші поселенці були достатньо заможними людьми і не потребували фінансової підтримки. Потрібну кількість води селяни брали із джерел, які били із землі. Хоча перші роки були бідними на врожай, село з часом почало процвітати. Основні прибутки селяни отримували від вирощування фруктів та розведення великої рогатої худоби. Серед решти сіл Марієнорт був особливо доглянутим та чепурним. У центрі села стояла школа, а у західній його частині – велика церква. Через дорогу від неї розміщувався промисловий комплекс Д. Варкентіна, до якого входив книжковий магазин, дилерська контора з продажу техніки та майстерні. В 1894 р. назва селища змінено на Калинове. В 1927 р. почалася колективізація. Більшовики націоналізували всю менонітську землю і заснували на ній село Нове Калинове, яке існувало до того часу, коли на річці Вовчій почали будівництво великого Карлівського водосховища. Тоді усіх селян переселили. До наших днів у колишньому Марієнорті збереглися менонітські споруди. На жаль, на місце знаходження церкви вказують лише залишки фундаментів.
1. Споруда Менонітської церкви
Релігійна громада сформувалася у селі відразу після заснування колонії Мемрик. Спочатку меноніти збиралися для молитовних зібрань у приватних хатах, а потім – у сільській школі. Згодом, за фінансової підтримки Молочанської колонії, було куплено один з маєтків, який став місцем релігійних зібрань. Маєток розмістився у східній частині села Мемрик. В 1887 р. релігійна громада села Марієнорт стала незалежною, і в 1898 р. розпочалося будівництво нової церкви. Будівля розташувалась  у західній частині села на земельній ділянці, яку подарував Яків Янцен. Розміри будівлі становили 36,5 х 15 м, що дозволяло перебувати в ній понад 1 000 осіб. Церкву вважали однією з найгарніших та найвеличніших з усіх менонітських церков у Російській імперії. Традиційно будинок стояв паралельно до вулиці. За ним розмістилося подвір’я, а кафедра та подіум були розташовані біля довгої стіни, що виходила на вулицю. Спадистий дах був вкритий зеленим металом, а стіни покривала біла декоративна ліпнина. З тилу церква мала прибудову з фронтоном, де містився головний вхід. Великі арочні вікна пропускали до церкви багато світла. Оскільки прихожани будували церкву власними силами і велику частину коштів зібрали самі, вартість будівництва обійшлася в 9 000 карбованців. На подвір’ї церкви розмістився будиночок для родини церковного сторожа. У 1922 р. кафедру та підвищення перенесли у протилежний до входу кінець будівлі. Церкву закрили за часів радянської влади, і з 1929 р. будинок став використовуватися як читальня. Пізніше в ньому зробили зерносховище, а згодом – сирітський притулок. Під час німецької окупації у споруді німці облаштували казарму для солдатів. Схоже, що саме під час відступу німецьких військ будинок і було зруйновано. Сьогодні на  його місці залишився лише фундамент.
Мемрик
Село Мемрик засноване у 1885 р. Тут нараховувалось 21 фермерське господарство з загальним землеволодінням 1 260 десятин землі. Кожна родина переселенців отримала по 60 десятин. Головна вулиця села забудовувалася садибами з обох боків. До села примикав великий ліс з глибокими ярами та балками, який місцеві жителі називали Мемрик (слово тюркського походження). Цю назву отримали і колонія, і село. До території села також входив старий парк, який мав площу 60 десятин і колись належав до маєтку шляхтича Котляревського. Цей вишуканий парк мав чудові закутки, а його доріжки були засаджені цінними деревами – гігантськими тополями, ясенями та липами. У центрі парку розмістилася поховальна каплиця, збудована у класицистичному стилі. Парк прикрашало невелике озерце, яке на півночі межувало з селом. Колоністи, які заселили цю землю, були заможними і не потребували жодної фінансової підтримки.
Незважаючи на деякі труднощі, Мемрик почав процвітати та багатіти, завдячуючи чудовим врожаям фруктів та городини. Процвітання відбилося і на зовнішньому вигляді села. Тут будували великі садиби – будинки зі стайнями та стодолами, що примикали до головної будівлі під кутом 90 градусів. Мемрик ставав подібним до інших заможних селищ колонії Молочна. У селі знаходилась школа та кооперативний магазин (Й. Мартенса). Останній спочатку працював на залізничній станції Желанна, а потім перемістився до Мемрика. Будинки того періоду можна побачити й сьогодні. На цвинтарі знайдено кілька менонітських нагробних плит. На південно-східній окраїні села все ще росте дуб, який вважався межовим знаком села Мемрик за часів менонітів.
1. Сільська школа
В 1887 р., через два роки після свого заснування, село збудувало школу. Вона розмістилася у центрі села, на вулиці, що перетинала головну. Будинок традиційно розташувався паралельно до неї. Проект будинку відповідав вимогам, розробленим  «Сільськогосподарським  товариством» Й. Корніса, за якими класні кімнати розміщувалися з одного боку будинку, а житло вчителів – з другого. Будинок був дещо меншим та нижчим, ніж школи на  Молочній. Дах мав фронтон, а не спадав, як це зустрічалось у традиційних будівель шкіл колонії Молочної. За школою знаходилась стайня, де вчительські родини тримали худобу, а ще далі за нею – вчительський город. До 1960 р. від будинку школи залишилися одні руїни.
2. Будинок Янцена
Власниками цього будинку були Герхард та Яків Янцени. Вони звели цю цегляну споруду, прикрасивши її скромним декором по кутах у вигляді пілястрів, викладених з цегли, дерев’яного обрамування вікон та фасадного фронтону, обшитого дошками. Тепер черепичний дах змінено на шиферний. Стан будинку задовільний, та у ньому й досі живуть люди.
3. Кладовище
Кілька років тому нащадки тих менонітів, хто колись проживав у Мемрику, в кущах на краю цвинтаря віднайшли два менонітських нагробки. Вони звернулися до місцевої влади за дозволом перенести їх на могили. Тепер плити стоять на автентичних могилах. На них відновлені написи:
• Даніель Янцен
17 листопада 1828 – 13 січня 1912
• Барбара Янцен (з родини Классен)
11 серпня 1850 – 4 січня 1917
Міхельсгейм
Село Міхельсгейм засноване в 1885 р. У ньому налічувалося 36 фермерських господарств з земельною власністю по 30 десятин землі. Усього село мало 1 080 десятин землі. Міхельсгейм розмістився на схід від міста Селидового. Озеро, що лежало поміж двох сіл – Міхельсгейму та Котлярівки, забезпечувало селян питною водою. Воно також було багате на рибу. Садиби стояли по обидва боки головної вулиці села. Колоністи не мали достатнього досвіду у веденні сільського господарства, і тому перші роки після переселення були для них дуже важкими. Однак, з часом меноніти пристосувалися, і село та селяни почали багатіти. Головний прибуток мешканців забезпечувався фруктами та овочами, а також від діяльності вугільної шахти. Перша школа у селі відрізнялася надзвичайною простотою. В 1910 р. збудували нову, яка вважалася однією з найкращих у колонії. У Міхельсгеймі діяв найбільший паровий млин всієї колонії (належав Гейнрихсу та Андреасу). Від млину до залізничної станції Желанна була проведена спеціальна колія. Також у Міхельсгеймі працював музичний магазин та торгівельне представництво з продажу сільськогосподарських машин (Дерксена та Андреаса). В 1894 р. село отримало нову назву – Михайлівка. Тут досі збереглися деякі пам’ятки менонітської матеріальної культури.
1. Будівля сільської школи
Нова споруда школи, яка замінила стару, збудовану відразу ж після заснування села, була зведена в 1910 р. і вважалася чи не найкращою у колонії Мемрик. Будинок стояв паралельно до вулиці. Її цегляні стіни ззовні були прикрашені неглибокими арками над кожним вікном та дверима. З часом будинок перебудовувався. Сьогодні споруда не використовується. Стан будинку вкрай незадовільний.
2. Паровий млин Гейнрихса та Андреаса
Це був найбільший та найголовніший млин у всій колонії Мемрик. Його, а також 14 км залізничної колії, що зв’язувала млин з найближчою станцією Желанна, збудували дві родини підприємців – Гейнрихсів та Андреасів. Млин був цегляний, у типовому для цього промислового об’єкта стилі. Стіни прикрашалися арками. На них повторювався мотив пілястрів та балок, викладених з цегли. Великі вікна гарно освітлювали внутрішні помешкання. Млин продовжує працювати у наші часи.
3. Менонітський будинок
Колишній менонітський будинок розмістився на ділянці поблизу млина. З часом його суттєво перебудували. Зовнішні стіни будинку обшалювали дошками, а черепичний дах замінили на шифер. З автентичних деталей збереглося тільки обрамлення вікон.
Нордгейм
Село Нордгейм засноване у 1885 р. У ньому, на землі площею 960 десятин, розмістилося 32 фермерські господарства (кожне по 30 десятин). Садиби стояли по обидва боки від головної вулиці села. Нордгейм був найбіднішим селом колонії Мемрик. Земля, яку дістало село, колись оброблялася, а пізніше була залишена. Місцеві мешканці мали проблеми з водопостачанням Для того, щоб отримати воду, приходилося копати колодязі завглибшки 30 м. З часом умови ведення господарства трохи поліпшилися. Мешканці зводили будинки з цегли-сирцю. З такої цегли в 1887 р. була збудована навіть школа. Пізніше будинок школи перебудували. В 1894 р. село назвали Мар’янівкою. Після 1930 р. воно стало частиною великого колгоспу. Під час війни більша  половина села була зруйнована.
Олександергоф
Село засноване у 1885 р. на південному березі ріки Вовчої. Тут, на площі 1110 десятин (по 30 десятин на родину), розмістилося 37 фермерських господарств. Садиби будували по обидва боки від головної вулиці. У перші роки переселенці, які складались переважно з бідних родин, переживали великі труднощі. Деякі з колоністів,  втративши надію на краще майбутнє, продали землю за нижчу ціну та переїхали. Але згодом селяни знайшли ринок для збуту своєї продукції – вони почали продавати фрукти та молочні продукти на шахти, що знаходились поблизу від селища. Першу, досить просту будівлю школи змінили в 1889 р. на  гарну споруду розміром 17 х 9,75 м. У селі запрацював паровий млин (Г. Болдта), який збудували в 1903 р., а пізніше – збільшили. Млин працював навіть за часів радянської влади. З 1894 р. село мало назву Олександрівка. Сьогодні воно відоме як Галицинівка. У селі збереглося багато менонітських будинків.
Олександерполь
Село Олександерполь засноване у 1888 р. на відстані 25 км на північний схід від Мемрика. В ньому оселилися 30 родин колоністів з Молочної. Оскільки мешканці були заможними, а земля родючою, село процвітало та багатіло. Меноніти будували гарні цегляні будинки із загорожами, і село нагадувало найкращі поселення Молочної. Олександерполь мав такі тісні торгові зв’язки з Мемриком, що вважався селом саме цієї колонії. У селі були відкриті школа та Церква Братських менонітів, оскільки більшість мешканців належали саме до цієї конгрегації. Храм, який вміщував 400 віруючих, збудували у 1893 р. Сама парафія була філією Менонітської Церкви Братських менонітів, що знаходилась у Котлярівці. Решта мешканців належала до Менонітської церкви Марієнорта. До сьогоднішніх днів збереглося кілька споруд, що колись належали менонітам.
1. Будівля сільської школи
Будинок  був зведений у 1907 р. Стіни збудовано з цегли, гарно оздоблено біля дверей та вікон, а також вздовж карнизу. Будинок досі перебуває у доброму стані. Пізніше автентичну черепицю було замінено на шифер, і з одного кінця зроблено прибудову. Остаточно будинок колишньої школи було  знесене в 2005 р.
Оссокино
Село Оссокино засноване в 1895 р., коли кілька родин з колонії Молочна викупили частину великого земельного маєтку. Ця земля знаходилась на відстані 20 км від колонії Мемрик. Кожна родина мала різну площу угідь. Садиби розміщувалися на приватній землі певної родини, утворюючи систему хуторів. Так само, як і в інших селах, тут обирали голову общини, який вирішував усі справи. Власники хуторів були дуже заможними людьми і могли будувати гарні сучасні будинки за особливим дизайном. Неподалік  від центру поселення стояла школа, у якій також відбувалися  церковні богослужіння. Хуторяни  постраждали у роки Громадянської війни від банд мародерів. Після того, як декілька селян було вбито, решта втекла до інших сел колонії Мемрик. Після тих подій меноніти більше не повернулись на ці землі.