Mennonite
                  Architectureformer Mennonite
                  school


Mennonite Centre Homepage  Title page   Introduction  Chapter 1Chapter 2Chapter 3Chapter 4Chapter 5Chapter 6Chapter 7Chapter 8, Chapter 9, Chapter 10Chapter 11, Chapter 12, Chapter 13, Chapter 14, Chapter 15, Chapter 16, Chapter 17, Chapter 18, Chapter 19

Колонія Фюрстенланд
Розділ 9
Загальний огляд
Колонія Фюрстенланд заснована у 1864 р. як дочірнє поселення колонії Хортиця. Її площа становила 11 413 десятин. Землі розташовувались на південний схід від Хортиці та на схід від ріки Дніпро у межах Мелітопольського повіту Таврійської губернії. Меноніти орендували цю землю у Великого Князя Михайла Миколайовича, брата імператора Олександра ІІ. Оренду великої ділянки землі запропонував менонітам управляючий маєтками князя – Моріц Шумахер. Спочатку ціна оренди становила 1,25 карбованця за десятину протягом 15 років. У 1914 р. вартість оренди збільшилися до 14 рублів за десятину.
Першими на новій землі оселилися вихідці з села Нойостервік ( Хортицька колонія). Пожежа, що виникла у с. Нойостервік в 1863 р., знищила близько 60 будинків. Ті, хто втратив маєток, прийняли рішення переселитись на нове місце. Спочатку у Фюрстенланді було засновано 6 сіл, а набагато пізніше додалося ще одне – Карлівка. В 1898 р. загальна площа землі колонії налічувала 11 413 десятин. Оскільки земля менонітами тільки орендувалася, у селах не було запроваджено традиційної для них адміністрації. Колонія підлягала керівництву Хортицької волості. Кожне село мало власну школу, яка одночасно була й молитовним будинком. Деревину на спорудження шкіл подарував Великий Князь. Поселенці будували хати-мазанки, які мали глиняні стіни та солом’яні дахи. Садиби відгороджувались від вулиці простими дерев’яними парканами. Оскільки земля не належала селянам, будинки ремонтувалися та відновлювалися дуже спорадично. Земля відзначалася родючістю, і тому  врожаї були високими. На землі, як це передбачалося орендою, під літнім паром вирощували кавуни, дині, картоплю та кукурудзу, що давало чималий додатковий дохід. Довкола садиб селяни висадили чудові сади, які теж приносили господарствам додатковий дохід. Ті, хто зібрав достатній капітал, продавав нерухомість і купував власну землю в інших поселеннях.
У 70-х роках ХІХ ст. майже 1100 чоловік емігрувало з колонії до Манітоби (Канада). Після втрати великої кількості населення, громада Менонітської церкви у Фюрстенланді, яка колись була незалежною, знову набула статусу дочірньої щодо Хортицької Менонітської церкви. З часом населення колонії збільшилося, і в 1898 р. тут мешкало1800 осіб. В 1901 р., після невдалих переговорів щодо постійно зростаючих цін на орендовану землю, розпочалася нова хвиля міграції, внаслідок чого кількість менонітського населення  суттєво зменшилась. В 1911 р. у селищі Ольгафельд община Церкви Менонітського Братства почала зводити власний молитовний будинок. У тому ж селі знаходився філіал фабрики Г. Нібура. Інші промислові об’єкти у колонії обмежувалися лише вітряними млинами, майстернями та кузнями.
Під час Громадянської війни колонія Фюрстенланд постраждала не так сильно, як інші менонітські поселення, але в 1920-х роках переважна кількість населення все ж емігрувала до Канади. Ті родини, які вирішили залишилися, відчули на собі гіркий досвід колективізації. В 1941 р. у селі ще залишалося 14 менонітських родин. Більшість з них було вислано до таборів, решта – покинула рідну землю з німецькою армією під час її відступу. Окрім руїн менонітських споруд та кількох старих плодових дерев, нині ніщо не нагадує про менонітське минуле села.

Список менонітських селиш колонії:


Назва поселення 

Інша назва поселення

Сучасна назва

Георгсталь (1864)

№ 1/ Георгіївка

Георгіївка

Карлівка (1923)


не існує

Михаельсбург (1865)

№ 3/ Михайлівка

Михайлівка 

Олександерталь (1867)

№ 5/Олександрівка

Олексіївка

Ольгафельд (1864)

№ 2/Ольгівка

Георгіївка

Розенбах (1866)

№ 4/Олексіївка

Олексіївка

Сергіївка 

№ 6

Сергіївка


Георгсталь

Це село було зареєстровано під номером 1, оскільки було першим серед поселень колонії Фюрстенланд. Георгсталь було засноване в 1864 р. на північному березі ріки Рогачик. Село отримало свою назву на честь одного із синів Великого Князя Михайла Миколайовича. У селі налічувалося 30 садиб, кожне господарство мало по 65 десятин землі загальною площею 1 950 десятин. У селі функціонувала школа. Сади були чудово доглянуті. Від початку заснування у селі працювало декілька топчаків. Пізніше почала працювати кузня, майстерня, вітряний млин та велась торгівля сільськогосподарськими машинами. В 1898 р. населення села налічувало 272 особи. Пізніше назва села змінилася на Георгіївку. Під час військових дій Другої світової війни німецька армія майже повністю знищила село. З менонітського минулого нічого не збереглося.  Нині село зберігає назву Георгіївка.

Карлівка

Карлівка була заснована у 1923 р. і мала лише 10 фермерських подвір’їв. Сьогодні цього села не існує.

Михаельсбург

Село засноване в 1865 р. на низинному березі ріки Конка. Назва була обрана на честь ще одного сина Великого Князя. Михаельсбург мав 40 подвір’їв. Кожне господарство налічувало по 65 десятин землі загальною площею угідь 2 600 десятин. Низинні території, на яких знаходилось селище, були гарними до вирощування садів. Споруда школи та сільські сади були чудово доглянуті. Село мало свій млин на паровій тязі, власником якого в 1881 р. був Г. Генріх Янцен. Окрім цього у селі працювала майстерня з виготовлення підвід та плугів. Одна з майстерень пізніше перетворилася на фабрику. В 1898 р. село, відоме під номером 3, налічувало 333 особи. Пізніше назва селища була змінена на Михайлівку. Сьогодні у селищі не залишилося слідів його колишнього менонітського минулого.

Олександерталь

Село Олександерталь, відоме під номером 5, було засноване у 1867 р. уздовж південного берега ріки Рогачик. За традицією засновники назвали село на честь одного з синів Великого Князя. У ньому знаходилось 30 садиб, і кожний фермер мав по 65 десятин землі. Загальна площа сільських угідь становила 1 950 десятин. Одразу ж після заснування села новопоселенці збудували школу. Вже у перші роки існування поселення тут працював топчак[1]. В 1898 р. населення Олександерталя досягло 272 осіб. Згодом назва поселення змінилася на Олександрівку. Сьогодні воно є частиною села Олексіївка. Від менонітського минулого у селищі  не залишилося ані жодного сліду.

Ольгафельд

Село Ольгафельд колонії Фюрстенланд було засноване у 1864 р. Воно було відоме під номером № 2. Свою назву село дістало на честь Ольги – дочки Великого Князя. Ольгафельд розташовувалось на північному березі ріки Рогачик та налічувало до 30 господарств, кожне з яких мало 65 десятин землі. Загальна площа угідь складала 1 950 десятин. У плані село мало Г-подібну форму, оскільки повторювало географічні особливості долини, у якій воно розташовувалось. Ольгафельд мало свою школу, велику фабрику з виготовлення сільськогосподарських машин (Я. Г. Нібура) та церкву общини Братських менонітів. То була гарна споруда з високим амвоном для хору та лавами на 400 місць. Будівля школи одним кінцем сполучалася з приватною резиденцією Я. Нібура – власника фабрики. У 1930 р. школу перетворили на професійно-технічне училище. За переписом 1897 р., населення Ольгафельду налічувало 264 мешканці. Згодом назву села змінили на Ольгівку. Сьогодні воно є частиною с. Георгіївка. Нині майже нічого не нагадує про менонітів – колишніх поселенців.
1. Фабрика Я. Нібура.
Яків Нібур починав свою велику кар’єру з праці на млинах у селищах Хортиці та Нікополя, а пізніше, протягом 11 років, він працював управляючим на фабриці А. Копа, що на Хортиці. Пізніше, у 1881 р., Я. Нібур купив невеличку ферму в с. Ольгафельдь. Підприємець доручив своєму брату, що мешкав в Ольгафельді, збудувати для нього будівлі для майстерень та кузні. Спочатку у майстерні лише ремонтували техніку, але потім Нібур почав виготовляти на ній сільськогосподарське обладнання. Підприємцеві також належало право продажу косарок, які випускав завод А. Копа у с. Хортиця. Нібур винайшов і почав випускати гряділя для плугів, що було важливою інновацією у розвитку сільськогосподарської техніки.
В 1890-х Нібур придбав фабрику Пітера Тіссена в Ольгафельді. Не останнє місце серед його винаходів займали удосконалені ним косарки, дозвіл на виготовлення яких мала фабрика Копа, а також сіялки, які вміли робити засівання рядками. Кожного року підприємство Нібура випускало до 4 500 сіялок такого типу. Власник особисто удосконалив і випускав власні стругальні та свердлильні станки для столярних робіт, а також механізми подачі для молотарок.
Його син, Яків, після отримання технічної освіти у Німеччині, долучився до бізнесу батька. Оскільки поруч з Ольгафельдом не було залізниці, в 1898 р. підприємці вирішили відкрити ще одну фабрику у с. Нью-Йорк, колонія Ігнатове (розділ 16). Фабрики Нібурів щорічно виготовляли до 20 000 одиниць сільськогосподарських машин. Фабрика у с. Ольгафельд виробляла свердла, косарки, плуги та двигуни. В 1900 р. на фабриці працювало 50 робітників, які виготовляли продукції на суму 60 000 карбованців на рік. В 1907 р. Нібури вирішили суттєво розширити виробництво. З того часу кількість косарок, що вироблялась на фабриці, зросла від 1 200 до 3 000 на рік. Водночас власники почали виготовляти нові види товарів: великі молотарки, віялки, а також січкарні для соломи. Позаду промислових цехів фабрики було збудовано житло для робітників фабрики.
В 1912 р. банківські активи фірми Нібурів оцінювалися у 1 500 000 золотих карбованців, але через три роки фабрика зазнала банкрутства і була продана Олександру Перцову – російському інженерові та підприємцю з Петербурга. Одночасно було продано обидві фабрики, борошняний млин Нью-Йорка та санаторій, що розташовувався у Криму. Через два роки фабрика у Ольгафельді майже повністю згоріла під час пожежі, а обладнання, яке вдалося врятувати, було перевезене до фабрики у с. Нью-Йорк. До наших днів збереглися лише окремі фрагменти стін фабрики.
2. Будинок
Ця споруда схожа на типовий менонітський будинок, хоча і цегляний декор карнизу, і дерев’яне обрамування вікон не є традиційно менонітськими. За радянських часів будинок використовувався як школа. Кілька разів будівлю перебудовували. Металевий дах споруди не є автентичним. Сьогодні  будинок знаходиться  у досить поганому стані.
Розенбах
Село Розенбах, відоме під номером 4, було засноване в 1866 р. на березі річки Рогачик. У ньому налічувалося 30 фермерських господарств загальною площею угідь 1 950 десятин. У селі знаходилась школа. У перші роки після заснування села тут працювало декілька топчаків. Згодом підприємливі  мешканці відкрили слюсарну та столярну майстерню . У с. Розенбах також була своя кузня. У 1898 р. населення села становило 250 осіб. З часом назва селища була змінена на Олексіївку. Ніні у селищі нічого не залишилося від колишнього менонітського перебування.
Сергіївка
Сергіївка була  відома як селище під номером 6 колонії Фюрстенланд. Село заснували в 1868 р. Воно розташувалось на східному березі р. Дніпро та отримало назву на честь одного з синів Великого Князя. Тут налічувалося до 30 господарств із загальною площею угідь 1 950 десятин землі. У селі працювала школа, механічний млин, збудований Абрахамом О. Классеном у 1880 р., а також дві фабрики з виробництва сільськогосподарських знарядь. Одну з них заснував той самий Абрахам О. Классен у 1876 р. В 1900 р. на фабриці працювало 80 робітників. Підприємство виготовляло продукції на суму 200 000 карбованців щорічно. Другу фабрику заснував Яків Янцен у 1893 р. В 1900 р. там працювало 28 робітників. Пізніше обидві фабрики придбав Корнеліус Нойфельд.
Улітку село користувалося власною пристанню для човнів. В 1900 р. населення Сергіївки нараховувало 418 осіб. До наших днів нічого з пам’яток архітектурної  спадщини  менонітів  не збереглося.
[1] Вітряк з кінним приводом